Хмельницька область онлайн

13.01.2019 21:44 Марченко Любовь

Чому плаче Денискова мама, або як Хмельниччина втрачає молодих і працездатних

У 1944, майже після трьох років страшної війни та спустошливої окупації, в нашому краї проживало більше людей, ніж тепер

Денискова мама – звичайна середньостатистична українка. Багато літ працювала у мас-медіа, та не заробила нічого, крім кількох десятків Похвальних грамот і вдячної аудиторії шанувальників її жвавого пера. Свого єдиного синочка, що мав би цьогоріч уже десятий рік відсиджувати за партою в котрійсь із міських шкіл, вона всілякими правдами-неправдами влаштувала на навчання до Польщі. Дитині, що не звикла до чужої мови, попервах було важко. Хлопець навіть хотів зірватися звідти та повернутись на батьківщину. Але мама відмовила. Хоча немає такого дня, щоб вона не зронила сльози, сумуючи за своїм Дениском. Вони спілкуються «Вайбером» та щосили тримаються, бо син, після тамтешньої дванадцятирічки, матиме можливість вступити до будь-якого польського вишу і зрештою там пустити коріння. Його мати вже не бачить Денисового майбутнього тут, в Україні. Їх, таких, тепер на Хмельниччині багато.

Краяни масово покидають рідний дім та їдуть світ за очі

Ті, що старші, привозять додому зароблені гроші та, перекантувавшись місяць-другий, знову їдуть туди де платять. Молодші – виїжджають туди спочатку тимчасово, а згодом вже й вивозять свою сім’ю та починають налагоджувати побут   за кордоном, залишаючи тут старих батьків, вишиванки і патріотичні віршики про Україну, яким їх колись навчали у школі. Хмельниччина спустошується. Навіть Вікіпедія, яка знає далеко не все і не відрізняється глибокою аналітикою, дає приголомшливі цифри.

У 1944, майже після трьох років страшної війни та спустошливої окупації, в нашому краї проживало більше людей, ніж тепер: 1, 282 млн проти 1,278 у 2017. Втім, за минулий рік ця цифра стала ще на 11 тисяч меншою –  1,267 млн. Причому, як свідчить аналіз, оприлюднений під кінець року обласним управління статистики, основне скорочення чисельності населення відбулося з природних причин. Тобто, в області народилося нових жителів на 7,5 тисяч менше ніж померло.

Втім, демографічну кризу нині переживає не лише Україна,  а й уся Європа. Навіть більше, можна сказати, що весь цивілізований світ не квапиться розмножуватись. Однак люди з вимираючої України чомусь линуть на Захід, а не навпаки. Хоча, як стверджують учені, природа не терпіть порожнечі. Та очевидно, ця закономірність – не для теперішньої України. До речі, таку міграцію взагалі ніяка статистика не обліковує, адже більшість остарбайтерів все-таки номінально залишаються громадянами нашої держави, а отже й не змінюють прописки. Однак насправді реальна демографія ще розпачливіша, ніж малює нам статистика.

Люди з Хмельниччини вимушені їхати за кордон, щоби вижити в Україні

Парадоксально, але факт: в державі з поганими дорогами, застарілим комунальним господарством, не налагодженим побутом і колосальним аграрним потенціалом, тобто, в державі де на кожному кроці є до чого докласти рук, люди не в змозі заробити собі на прожиття. Схід країни з його велетенським індустріальним сектором, який досі не вдалося знищити жодній владі, ще якось тримається. Захід, в якому завжди була потужнішою аграрна складова – масово подався у закордонні найми.

Адже тамтешні зарплати стартують від 700-800 доларів. Навіть якщо ви тут геть нічого не вміли робити, то там, маючи непогане здоров’я та по парі рук і ніг, зможете заробити свій польський (чеський, німецький) мінімум. Тобто, нашими грошима мінімум 22-25 тисяч будете мати. Хоча, оголошення про закордонні вакансії зазвичай зваблюють українців набагато більшими заробітками.

У Хмельницькому ж  така заплата «не снилась» навіть спеціалістам із досвідом та кваліфікацією.

Втім, і наші роботодавці, хоч дуже поволі, але, таки, змушені піднімати людям платню. Це відчувається навіть із пропозицій на популярних сайтах вакансій. Багато зарплат, які пропонують роботодавці,  тепер стартують із п’ятизначної цифри. Однак, при детальнішому знайомстві стає очевидною примарність більшості таких пропозицій. Роботодавці скромно замовчують, що велика частка тої платні – бонуси за продаж більшого обсягу товару та додатково залучених клієнтів. Тобто, той, хто не володіє мистецтвом зваблення клієнта, на такій роботі буде змушений задовольнятися гарантованим мінімумом і ходити у вічних аутсайдерах.

Кому насправді готові платити непогано, то це висококласним технарям, які мають професійний досвід і яких не треба вчити з нуля. Правда, таких пропозицій небагато і такі спеціалісти, в більшості, вже знайшли собі застосування за кордоном за «грубші» гроші.

Залишається немало відкритих вакансій на комунальних підприємствах. Зокрема й в обласному центрі. Однак платня на такій роботі зовсім не відповідає реаліям сьогодення. Причому ні на яку тіньову складову зарплати (і таке все ще є!) комунальникам розраховувати не випадає. Ну хіба що  якась вдячна бабуся підсуне сантехніку 20-гривневий папірець. Тому люди й не квапляться на таку роботу, а молодь, скуштувавши комунального хліба, душе швидко тікає за кордон.

Отак і виходить, що Хмельниччина зі своєю середньою зарплатою у 7700 гривень (у листопаді 2018) посідає скромне 15 місце серед 25 регіонів держави. Це – без столиці. Бо місто Київ, який теж є  у цьому списку із його середніми доходами майже в 14 тисяч, нічого, крім роздратування, у нас, жителів периферії, не викликає.

І все-таки є певна категорія людей, які готові триматися за рідний дім до останньої можливості і йдуть оформлювати закордонний паспорт лише після того як перебрали вже всі варіанти тут. Такі домосіди не вміють нічого продавати і не володіють навичками самоорганізації, зате можуть бути дуже непоганими виконавцями. Їхня стихія – робоча зміна біля верстату чи на автоматизованій лінії. Але таких вакансій на Хмельниччині вкрай мало. Судіть самі, найбільший український сайт з пошуку роботи WORK.ua дає при пошуку усього 17 виробничих вакансій на всю Хмельницьку область. І це за умови, що загалом роботодавці Хмельниччини пропонують 681 робоче місце. Тоді як самих лише менеджерів з продажу потребують аж 56. Тобто, Хмельниччина  перетворилась на регіон, де цінується уміння продати, а не виробити. Хоча в цивілізованому світі знаходиться «місце під сонцем» і тим, і іншим.

 

Вихід – розвивати виробництво

Але такий, здавалося б, очевидний крок зробити нелегко. Треба віддати належне, зокрема, теперішній міській владі Хмельницького, яка прагне залучити інвесторів та спокусити їх нашою дешевою робочою силою. Приклад тому – виробництво з виготовлення джгутів для автомобілів, яке відкрила минулого року у Хмельницькому німецько-японська фірма SEBN-UA. Але це, радше, виняток, ніж закономірність.

А ще, мерія навіть перейшла від багаторічних розмов про створення індустріального парку до перших практичних кроків. Однак, це «дитя» може вийти мертвонародженим, бо з таким кроком можновладці дещо спізнилися: його треба було робити, принаймні, 5-6 років тому, тоді, коли більшість краян іще не скуштувала принад закордонної роботи. Тепер же повернути людей працездатного віку у «неньку» може хіба що абсолютно чесна зарплата, не менша хоча б за три чверті закордонної. Але українські бізнесмени ще не готові платити своїм найманим працівникам такі гроші – з багатьох причин.

Держава ж повністю віддала виробництво на відкуп приватному капіталу. В ліпшому випадку це – політика повного невтручання, в гіршому – спроби втручання з ефектом слона у порцеляновій лавці.

Ще гірша ситуація з роботою на селі

Колгоспів, в яких знаходилась робота навіть для затятих п’яничок, вже давно немає. Та й великі агрохолдинги, що орендують тутешню землю, воліють обходитись власними працівниками. Включаючи навіть механізаторів, які не палять, не «вживають» і мають гарну освіту. Так і виходить, що активна молодь тікає з села відразу за кордон, а менш активна, або активна в іншому сенсі – безпробудно спивається.

Не кепсько було, звісно, робити ставку на невеликі фермерські господарства, які могли б забезпечувати роботою десяток-другий людей, вирощувати органічні продукти і піднімати економіку регіону.

Але для становлення таких господарств потрібен потужний державний протекціонізм і підтримка з бюджету. Нині ж ситуація з бюджетом така, що навіть лікарям з учителями на зарплату не вистачає.

До речі, щодо лікарів

Тепер і їм відкривається можливість спробувати гостроту свого скальпеля на закордонних пацієнтах. Європа, хоч і зі скрипом, та вже готова визнати наших «білих комірців» – звичайно, за умови, що вони «шпрехатимуть» і «спікатимуть» не затинаючись. І це також певною мірою знекровить трудовий потенціал регіону.

Хтось може сказати, що це процес закономірний і глобальний. Нині в усьому світі не робота шукає людей, а люди шукають роботу. І готові їхати за нею світ за очі. Воно так, але якось так виходить, що майже весь науковий, технологічний і виробничий потенціал зосереджений «у них», а не «в нас». І, попри їхні міграційні процеси, завжди знайдуться «раби зі сходу», які не дадуть занепасти їхній економіці. Свою ж занедбаємо зовсім. Хмельниччина, яка ще пару десятиліть тому, була регіоном із низкою високотехнологічних підприємств точного машинобудування, тепер перетворилась на сировинний придаток та ще на ринок збуту закордонного непотребу.

…Зате пісні у нас гарні

І вишиванки сидять на нас справно. Але Дениско чомусь затято вчить польську. Певно, тепер співатиме польських пісень. І мама його вже, либонь, не буде плакати, бо збирається їхати туди вслід за сином. На роботу. А як все складеться, то й назовсім.

Поділитися у соц мережах
‡агрузка...
Залиште Свій відгук